Зміст поезій місцевої поетеси Ніни Петрук настільки філософський, що має сповідальний виплеск ностальгічних емоцій, що заполонили душу поетеси.
Саме під такою назвою «Навчи мене, Лесю, як ти Україну любити» у районній бібліотеці для дітей була оформлена книжкова виставка, присвячена 141-річниці від дня народження видатної поетеси Лесі Українки.
Користувачі бібліотеки ознайомилися з книгами про життя і творчість Лесі Українки та творами місцевих поетів Юрія Ковальського, Ніни Петрук та Валентини Ксендзук, що були представлені на виставці. Сучасні поети сприймають Лесине слово, як взірець для висловлення своїх патріотичних почуттів до славетної дочки нашого краю Лесі Українки.
Завідуючою районною бібліотекою для дітей Данюк О.Б. була проведена цікава та захоплююча літературна вікторина для учнів 5-6 класів «Лесина загадка». По закінченню вікторини, діти прочитали вірші Лесі Українки.
Матеріал підготувала
завідуюча районною бібліотекою для дітей
Данюк О.Б.
Доброчинність – це явище знайоме в Україні здавна. Князі Русі Київської, гетьмани Петро Сагайдачний, Іван Виговський, Іван Мазепа, Кирило Розумовський сприяли поширенню освіти, будували власним коштом храми, опікувались найздібнішими краянами. У XIX- на початку XX століття добродійництво або, як казали римляни, меценатство, набуло особливого поширення серед шанованих, багатих і не дуже, знаних українців. Пригадаймо меценатів-земляків Тарнавських, родину Симиренків, Євгена Чикаленка, батька й сина Рильських. Кілька поколінь Терещенків – це відомий рід українських промисловців-цукроварників, меценатів культури. На території Житомирської області, у смт Червоне, у незвичайному парку можна побачити один з найдавніших цукрозаводів країни, який належить родині Терещенків.
До 180-річчя одного з них, Федора Артемовича Терещенка, у районній бібліотеці для дорослих оформлено тематичну виставку. На виставці представлені книги про українських меценатів, статті з журналів та газет про історію доброчинства та славну родину Терещенків.
Гени, духовний устрій сім′ї Терещенків, милосердя – все це залишає людям безцінні скарби.
Матеріал підготувала головний бібліограф
районної бібліотеки для дорослих
Ковалевська Л.Д.
Гарної літньої пори коли пробуджувались росяні ранки, красувалась червона калина під вікном, пахли цілющі трави і польові квіти, у простій роботящій сім’ї народилась маленька дівчинка Оленка. Над колискою схилились в барвистих рушниках святі образи, полилася мамина колискова. З того часу відцвіло багато-багато квітів на землі і давно промайнуло дитинство, яке пройшло у великій сім’ї, де шанували українську пісню, народні ремесла і поліські традиції. І справді, любов до рідного краю, мови починається з колиски, пісні, від материнської ласки і любові, відкривається світ добра, краси і справедливості. Народними символами українців є вишитий рушник та дівочий віночок. Всю цю красу і родинні надбання ввібирала в себе довірлива дитяча душа, замріяні волошкові очі, а ще вона любила казки, які довгими зимовими вечорами, вишиваючи рушники, розповідали мама і бабуся, а згодом сама вголос читала їм цікаві оповідання. Напевне, саме тоді зародилась велика любов до книги, бо згодом обрала професію бібліотекаря, де працює більше 20 років. Та найбільше за все вона полюбила вишиванки. Вже у п’ять років з`явилися її перші дитячі роботи. Та інакше і бути не могло, бо всі жінки в родині вишивали, в’язали, шили… ЇЇ мама, згадуючи своє дитинство, сміючись розповідала, що в сім’ї у них було десятеро дітей і, звичайно, багато всілякої роботи по господарству. Коли хтось із дівчаток не хотів щось робити по господарству, то лише тоді бабуся звільняла від роботи, якщо дівчинка сідала вишивати. Хата завжди була дбайливо прибрана, а з усіх куточків посміхались вишиванки. Кімнати були, як у віночку. Бабуся навіть на будні ходила у вишитому фартусі. І куди б доля не занесла Олену, вона весь час займається своєю улюбленою справою. Вишиває вона переважно хрестиком. ЇЇ рушники, серветки, наволочки, скатертини прикрашають не л
... Читати далі »
