Гарної літньої пори коли пробуджувались росяні ранки, красувалась червона калина під вікном, пахли цілющі трави і польові квіти, у простій роботящій сім’ї народилась маленька дівчинка Оленка. Над колискою схилились в барвистих рушниках святі образи, полилася мамина колискова. З того часу відцвіло багато-багато квітів на землі і давно промайнуло дитинство, яке пройшло у великій сім’ї, де шанували українську пісню, народні ремесла і поліські традиції. І справді, любов до рідного краю, мови починається з колиски, пісні, від материнської ласки і любові, відкривається світ добра, краси і справедливості. Народними символами українців є вишитий рушник та дівочий віночок. Всю цю красу і родинні надбання ввібирала в себе довірлива дитяча душа, замріяні волошкові очі, а ще вона любила казки, які довгими зимовими вечорами, вишиваючи рушники, розповідали мама і бабуся, а згодом сама вголос читала їм цікаві оповідання. Напевне, саме тоді зародилась велика любов до книги, бо згодом обрала професію бібліотекаря, де працює більше 20 років. Та найбільше за все вона полюбила вишиванки. Вже у п’ять років з`явилися її перші дитячі роботи. Та інакше і бути не могло, бо всі жінки в родині вишивали, в’язали, шили… ЇЇ мама, згадуючи своє дитинство, сміючись розповідала, що в сім’ї у них було десятеро дітей і, звичайно, багато всілякої роботи по господарству. Коли хтось із дівчаток не хотів щось робити по господарству, то лише тоді бабуся звільняла від роботи, якщо дівчинка сідала вишивати. Хата завжди була дбайливо прибрана, а з усіх куточків посміхались вишиванки. Кімнати були, як у віночку. Бабуся навіть на будні ходила у вишитому фартусі. І куди б доля не занесла Олену, вона весь час займається своєю улюбленою справою. Вишиває вона переважно хрестиком. ЇЇ рушники, серветки, наволочки, скатертини прикрашають не лише її оселю, а багато обласних і районних свят, про що свідчать дипломи, грамоти, подяки і цінні подарунки. З великим захопленням пригадує майстриня, як на святі „Лесині джерела” купували її роботи поляки, росіяни і інші гості нашого міста, а ще з приємністю пригадує, як у музеї Косачів
вишивався рушник „Єднання України”, вишивали тоді кращі вишивальниці міста і району. Портрет Т.Г.Шевченка вишитий майстринею прикрашає сьогодні місцеву бібліотеку і красується у сільській раді. А ще вона мріє створити у бібліотеці „Бабусину світлицю”. Щорічно майстриня бере участь у обласному святі народних промислів «Майстерний червень». У 2011 році Олені Михайлівні Гнітецькій присвоєно почесне звання «Майстер народної творчості».
Що ж надихає Олену Михайлівну на таку плодючу творчість? Як зізналася сама вишивальниця - найбільше надихає її природа, адже дуже вона любить зелені гаї і польові квіти. Милуючись такою красою хочеться жити і творити.
Напевне, у селі ніхто не має стільки квітів біля своєї оселі, як Олена Михайлівна. Одних георгин у неї більше десятка видів, а іще багато-багато різноманітних гладіолусів, маків і різноманітних квітів. Вона з радістю ділиться секретами вирощування і постійно збагачує свій квітник новими квітами.
Нині молоде покоління почало виявляти інтерес до старовинних ремесел, цінити їх, та не завжди хочуть займатись цим, бо розуміють, що крім таланту і уміння, все це потребує невтомної праці і багато часу.
Олена Михайлівна має доньку Олю, яка навчається у вищому навчальному закладі, і радує те, що цей безцінний родинний дар передавався з покоління в покоління. Оля любить вишивати картини і планує відтворити, оживити на полотні багато цікавих задумів і мрій.
Саме такі жінки як Олена Михайлівна Гнітецька бережуть сімейне гніздо, народні традиції і звичаї, роблять нашу Україну сильною і неповторною!
Матеріал підготувала
завідуюча РМЦНТ Повторейко М.П.
|
