На території села Гульськ розташовано
14 пам`яток:
6 – історії
6 – археології
2 – не занесено до реєстру
Пам`ятки археології
Поселення VII-ІX ст. н.е.
с. Гульськ, правий берег річки Случ
Поселення VII-ІX ст. н.е.
с. Гульськ, правий берег річки Случ
Поселення VII-ІX ст. н.е.
с. Гульськ, правий берег річки Случ
Поселення VII-ІX ст. н.е.
с. Гульськ, правий берег річки Случ
Поселення ІХ-ХІІІ ст. н.е.
с. Гульськ, на північ від села, район залізничного мосту
Городище ІX-ХІІІ ст. н.е.
с. Гульськ, на північ від села, район залізничного мосту
Пам`ятки історії
Братська могила радянських воїнів
розташована у східній частині села Гульськ,
20 м на південь від старої школи
У братській могилі перепоховано 60 воїнів 722-го стрілецького полку 206-ї стрілецької дивізії 86-го окремого кулеметного батальйону Новоград-Волинського укріпрайону, які тримали в прикордонних дотах оборону. Загинули 5-14 липня 1941. Були поховані за місцем боїв. 1948 роки їх останки перепоховано в братську могилу. Прізвища чотирьох з них відомі - А.Єфименко, С.Єфименко, О.Парамій, Я.Романюк.
У 1948 році на могилі було встановлено бетонний обеліск. 1987 року його замінено на чотирикутний обеліск сірого граніту. На чільній грані обеліску викарбувано меморіальний напис: ”Слава в віках радянським воїнам-переможцям над німецько-фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941-1945”. 1991 року напівнахилом до обеліска покладено плиту з лабрадориту, на якій викарбовано меморіальний напис та прізвища чотирьох похованих: ”Тут покояться останки воїнів радянської армії, які загинули в бою в липні 1941 рядовий Парамій Опанас Іванович, Романюк Яків Остапович, Єфименко Антон Степанович, Єфименко Степан Васильович та 56 невідомих”.
Братська могила радянських воїнів
розташована у центральній частині села Гульськ,
біля сільської ради
1998 та 2003 років перепоховано 22 та 10 воїнів 722-го стрілецького полку 206-ї стрілецької дивізії. Загинули 5-7 липня 1941 року під час оборонних боїв за утримання Новоград-Волинського укріпрайону. Їх останки було віднайдено 1998 і 2003 років в центральній частині с. Гульськ і перепоховано в братську могилу. Прізвища двох із них відомі.
2005 року на могилі встановлено стелу полірованого габро, права сторона якої завершена суцільно виготовленим зі стелою хрестом та при цоколі стрічкою, яка слугує фундаментом. На чільній грані стели викарбовано лаврову гілку та меморіальний напис: «Спинись, Людино! Мовчки поклонись, у тишині задумайся на мить. Світлої пам’яті воїнів Південно-Західного фронту липень 1941 року. Червоноармієць Костін Володимир Іванович 1920-1941. Долгушин. 26 невідомих воїнів».
Пам`ятник воїнам-односельчанам
розташована у центральній частині села Гульськ,
біля сільської ради
У період Другої світової війни на фронт було призвано понад 400 чоловіків с. Гульськ (точної цифри немає), 187 із них не повернулися додому. Мужністю і героїзмом відзначилися на фронтах воїни, жителі села. Серед них Лось Петро Артемович, який героїчно воював, знищив багато ворогів, останньою гранатою знищив групу фашистів і сам загинув у нерівній боротьбі.
2005 року в честь полеглих жителів села у центрі Гульська встановлено пам’ятник воїнам-односельчанам – бетонну скульптуру скорботної матері. За скульптурою напівнахилом покладено 5 бетонних плит з прізвищами 187-ми воїнів-земляків, які загинули на фронтах війни 1941-1945 років. Постамент – цегла, цемент. Перед скульптурою (по обидві сторони) покладено дві бетонні плити.
Братська могила радянських воїнів
розташована у південній частині села Гульськ,
південна частина кладовища
У братській могилі поховано 35 воїнів, серед яких старший лейтенант О.Чернявський - командир кулеметної роти 86-го окремого кулеметного батальйону Новоград-Волинського укріпрайону. У стані важкого поранення потрапив до полону і був розстріляний німцями 11 липня 1941 року. 1955, 1979, 1990, 1992 в цю могилу здійснено перепоховання останків воїнів 722-го стрілецького полку 206-ї стрілецької дивізії, 458-го корпусного артилерійського полку. Загинули 6-7, 11 липня 1941 під час оборони села та страчені після захоплення вогневої групи (укріпленої) на Панській горі (командир та політрук роти і троє бійців парламентарів). Попередньо були поховані за місцем боїв. Прізвища сімнадцяти з них відомі, увіковічені – 8. Ромадов А.А., Федоров Іван Петрович, Баширов Ахметсултан Галиахметович, Васюков Іван Єфимович, Верич Микола Михайлович, Дворнік Петро Пилипович, Пантюхов Іван Єгорович, Шкапа Григорій Савич, Макаров Степан Васильович, Чернявський О., Цопов Петро Федорович, Денисенко Михайло Григорович, Лазько Борис Григорович, Кирилов Іван Григорович, Печенин Георгій Миколайович, Воронцов, Кетов.
У 1986 році на могилі було встановлено чотирикутний обеліск сірої мармурової крихти, який 2014 року замінено на обеліск полірованого габро. На чільній грані обеліска викарбовано орден Великої Вітчизняної війни, дві гвоздики та меморіальний напис: «Захисникам і визволителям від жителів села Гульськ. Тут захоронені останки воїнів радянської армії, які загинули в селі Гульськ в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 Ромадов А.А., Федоров І.П., Баширов А.Г., Васюков І.Є., Верич М.М., Дворнік П.І., Пантюхов І.Є., Шкапа Г.С. і четверо невідомих». Могилу обкладено мармуровим бордюром, основа – сіра мармурова крихта.
Могила партизана Невінчаного М.С.
розташована у південній частині села Гульськ,
південна частина кладовища
Невінчан Максим Семенович (1915-43) - командир групи розвідників партизанського загону „За Перемогу” з’єднання С.Маликова. До війни працював учителем військової підготовки в місцевій школі. В лави партизанів вступив у перші дні війни. Поліцаї вислідили розвідника, влаштували засідку і застрелили в червні 1943 на одній з конспіративних квартир. Односельці поховали тіло загиблого на кладовищі. На могилі встановлено дерев`яний хрест. Табличку з прізвищем загиблого партизана не встановлено.
Пам`ятний знак на честь відвідування села Шевченком Т.Г.
розташований у південно-західній частині села Гульськ (Панська гора)
10 жовтня 1846 на цьому місці побував Шевченко Тарас Григорович – поет і прозаїк, художник, мислитель, член Кирило-Мефодіївського товариства. 1845-1847 працював у Тимчасовій комісії по розгляду давніх актів при Київському університеті (нині національний Тараса Шевченка). Збирав фольклорний та історичний матеріал на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, Поділлі, Волині, змальовував архітектурні й археологічні пам’ятки. Під час другої подорожі по Україні, після відвідин м. Новоград-Волинського виїхав до Почаєва. Його маршрут пролягав через с.Гульськ, де, за літописом, 1150 року було споруджено давньоруське городище. На тлі навколишньої місцевості відбувається дія повісті Т.Шевченка „ Варнак”. Про цю подорож він згадує у „Щоденнику” та повісті „Прогулянка із задоволенням і не без моралі”.
1990 року на високому пагорбі правого берега річки Случ було встановлено пам’ятний знак на честь відвідування села Гульськ Шевченком Т.Г. – стелу сірого граніту. 2014 року стелу сірого граніту замінено на новий пам’ятний знак – обеліск, що складається з двох стел, встановлених на бетонній основі. На стелах встановлено два медальйони. На одній стелі (сірого граніту) – медальйон з портретом молодого Тараса Шевченка, на іншій (рожевого граніту) – медальйон з портретом Кирила Варнака. З лицевої сторони – меморіальна дошка з написом:
«На гранітних берегах прекрасної річки Случі, там, де вона, верстов за дев’ять угору від Новограда-Волинського, звившись, неначе гадюка, утворила правильне коло верстви на дві впоперек, і саме в центрі цього кола лежать, оточені дібровою, руїни здоровезних кам’яних палат. Колись це було житло одної значної польської родини…»
«На косогорі, спускаючись до самої річки, розкинулося, утопаючи в садках велике село з почорнілою від часу дерев’яною, на три бані церквою.
Це село – моя батьківщина! У цьому прекрасному селі я народився на гріх та страждання!..» Т.Шевченко».
З тильної сторони – меморіальна дошка з написом:
«У жовтні 1846 року Тарас Григорович Шевченко відвідав село Гульськ.
Враження від перебування у даній місцевості лягли в основу повісті «Варнак».
Основа, на якій розміщено стели, - бетон, облицьований камінням.
Могила Жиженка В.М.
розташована у південній частині села Гульськ,
східна частина кладовища
Жиженко Віктор Михайлович (31.03.1947-26.06.88) – прапорщик, старшина роти. Народився в с.Гульськ Новоград-Волинського району Житомирської області в селянській сім’ї. По закінченню школи працював у сільськогосподарській артілі ім. Лесі Українки. Повторно призваний на позастрокову службу 13 лютого 1977. Служив на сторожовій заставі в районі перевалу Саланг провінції Парван Демократичної Республіки Афганістан. 26 червня 1988 знаходився з бійцями на посту бойової охорони. Під час нападу противника на пост залишився прикривати відхід бійців на заставу. Отримав важке поранення. Помер від ран. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
На могилі встановлено стелу чорного лабрадориту з викарбуваними на ній зображенням п’ятикутної зірки, тюльпанів, портрету у військовій формі та меморіального напису: «Жиженко Виктор Николаевич 1947.31.03. – 1988.26.06. Погиб при исполнении интернационального долга». Могилу обкладено мармуровим бордюром та огороджено металевою огорожею.
розташована у південно-західній частині села Гульськ на пагорбах правого берега річки Случ (Панська гора)
У 1932 році в селі Гульськ розпочалося будівництво відразу трьох об’єктів військового значення: укріпрайон, гідроспоруда на р. Случ і залізничний міст через р. Случ. За планом це мав бути єдиний військовий комплекс. Основний об’єкт – укріпрайон. Перша лінія укріпрайону проходила по кордону, який на той час проходив за 40 км від с. Гульськ. Мала бути друга лінія, яка проходила по правому березі річки Случ. Складався укріпрайон з 28-ми приміщень, розміщених у два ешелони, на глибині 15-20 м, підсилених бетонними секціями для забезпечення захисту під час артобстрілу та бомбардувань авіації. Кожна зі споруд мала наземне й підземне відділення. Наземні мали по чотири кулеметних гнізда та один артилерійський дот. Підземна частина включала командний пункт, приміщення для відпочинку гарнізону, складські приміщення для боєприпасів, майна і продуктів, лазарет, машинний зал з дизель-генератором, приміщення для вентиляційних установок, туалети, колодязі з питною водою, водонагрівний котел. Наземна і підземна частини з’єднувалися між собою вертикальними шахтами із скоб-трапами. Поряд із цими виходами розміщувалися відсіки з фільтро-вентиляційними установками й додатковими приміщеннями з боєприпасами. Вхідні блок-брами розташовувалися поряд в яру й були з’єднані між собою на відрізку в 600 м підземними переходами.
З 2 до 5 липня 1941 року 58 бійців Гульського вузла оборони Новоград-Волинського укріпрайону вели оборонні бої проти танкових атак противника. 5-9 липня 1941 оборонні бої тут вели 206-а та 228-а стрілецькі дивізії. Під час контрнаступу 5-ї армії (10-14 липня 1941), з метою відволікти сили ворога від Київського напрямку, на Гульському вузлі наступальні дії вели 40-а, 43-а, танкова та 213-а моторизована дивізії 19-го механізованого корпусу. Останній з дотів було залишено 14 липня 1941. Бойові споруди німецькими саперними ротами були частково зруйновані. Рештки фортифікаційних споруд збереглися до наших днів.
2005 в південно-західній частині Гульського вузла Новоград-Волинського укріпрайону встановлено постамент з каменю, на якому встановлено башту танка Т-34. На чільній стороні постаменту вмонтовано гранітну плиту з меморіальним написом: «Вічна пам’ять і вдячність нашого народу військам 5-ї армії генерала М.І.Потапова, які загинули смертю хоробрих в кровопролитних боях у липні 1941 на рубежі Новоград-Волинського укріпрайону. На честь 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні».
