Неодноразово спілкуючись із творчими людьми, в котрий раз переконуєшся, що ці люди цікаві, яскраві, неповторні не лише своїм талантом, а ще якісь особливі: вони по іншому сприймають життя, мають щиріше серце і душу, у них блищать очі, відкритіша посмішка, вони притягують і манять до себе як той магніт, і це надовго запам`ятовується.
З Анатолієм Вакуловичем Косяком - художником із с.Ужачин ми знайомі більше двадцяти років. Так сталося в житті художника, що в 1935 році його молоді працьовиті батьки змушені були покинути своє село Ужачин, рідну хату і їхати в далекі краї, бо їх розкуркулили, і вони стали ворогами народу. Далі батько шість років просидів у в`язниці.
Анатолій Вакулович народився у 1941 році у Луганській області.
Згодом батьки повернулися у своє село, хати вже не було, і довелося усе розпочинати, як то кажуть, з нуля. З великим болем згадує Анатолій Вакулович тодішнє тяжке життя, батька, який заново почав будувати сімейне гніздо, був конюхом, обробляв землю. Ось так вони і жили. У таких сім`ях діти змалку приучені до роботи: пасли корів, косили, а інколи, коли відпочивали, ходили по гриби і на рибалку.
Село Ужачин весь час відновлювалось і оживало, воно оповите лісами, вкритими оксамитом різноманітніх трав, а серед них стоять велетні дуби, загадкові сосни і чарівні берези. Молодий юнак міг годинами ходити по замріяному лісі, сидіти на березі прозорої річки, спостерігати за діамантовою піною. Напевно, з цього і почалася його творчість. Тут народились його перші пейзажі, портрети, задуми, плани на майбутнє. Тоді він вирішив стати художником. Після служби в армії, заробивши грошей, у 1964 році, поїхав до Москви і вступив до університету мистецтв ім. Н. Крупської на заочне відділення. З великим задоволенням згадує навчання та дипломну роботу, річку «Березину» в Білорусії, яка мала ширину понад три кілометри. Життя було складним, художник змушений був багато працювати фізично. Повернувшись додому, зустрів свою долю, щастя і кохання, свою половинку - молоду, вродливу, струнку дівчину Любу. Любов Євгенівна подарувала йому двох діточок - сина Сергія і доньку Наташу. До речі, син хоч і не художник, але творча людина, він закінчив музичне училище, і є музикантом. Всі роботи, які малює художник, першою оцінює його дружина, і її думка для Анатолія Вакуловича дуже важлива. Звичайно, не завжди вистачає часу творити, малювати, бо це не є його заробітком для життя. Переважно він свої роботи дарує друзям, близьким, рідним і все це робить від душі. Художник пропрацював 17 років водієм, затим художником оформлювачем, завідуючим клубом, вів гурток образотворчого мистецтва у школі, він пічник. З великою приємністю і теплом згадує про своїх учнів і про усі роботи, представлені на виставці. Кожного року його роботи красуються в «Містечку майстрів» на святі «Лесині джерела», постійно бере участь в обласному святі народної творчості «Майстерний червень».
І сьогодні Анатолій Вакулович має цікаві задуми, крім портретів і пейзажів, він як художник і пічник, хоче зробити цікавий камін та ще багато інших прекрасних речей.
Тож побажаймо цьому талановитому художнику здоров` я, наснаги, добра, щоб реалізувались його плани, щоб вогонь, який горить в печах сільських хат, зігрівав, оберігав і очищав людські душі, а на полотнах його картин оживала весна, і від цього людські серця ніколи не черствіли від морозів і байдужості, щоб ніколи не замерзала вода у річках його творчості!
Матеріал підготувала завідувачка РМЦНТ М. П. Повторейко