Як швидко плине час! Дні, місяці, роки – мов пісок крізь пальці… Лише добрі справи чи творчі доробки лишаються віхами на життєвому шляху і вказують, що життя було прожито не марно. Немало таких віх позначили життєвий шлях Галини Миколаївни Колесник, вчительки Анастасівської школи. В далекі 60-ті маленькою ученицею прийшла вона в цю школу, а зараз, маючи за плечима немалий стаж та досвід, звання та нагороди, працює тут вчителькою.
З особливою теплотою згадує Галина Миколаївна перші роки свого життя, проведені в дорогому її серцю селі – Любтові. Славився Любтов не лише надзвичайно мальовничою природою і мудрими та працьовитими людьми, але й самобутніми звичаями, обрядами, ремеслами, зразками усної народної творчості. Давно нема цього села на світі, а й досі колишні любтовці чують шум його греблі, шепіт його лісів, живуть за мудрими порадами своїх предків і не можуть змиритись із зникненням свого незабутнього Любтова. Не змогла змиритися і Галина Миколаївна та й зібрала всі можливі матеріали про Любтов – тексти, рисунки, світлини, схеми, карти. Вийшла ціла велика книга з 19-ти розділів, яка зібрала найкращі відгуки всіх, кому доводилось її читати. У 2008 році було вирішено видрукувати книгу державним коштом по Програмі випуску соціально значущої літератури місцевих авторів. Але оскільки цей проект було профінансовано мало, то було видано книги меншого обсягу. А випуск книги «Любтов «Спроба оживити минуле» лишається не лише у мріях Галини Миколаївни, а й усіх тих любтовців, котрі ще не відійшли у вічність. «На Любтові і сонце інакше сходило…», - казав колись один із них.
А ще у Галини Миколаївни є мрія, щоб зроблена нею справа стала прикладом того, як можна зібрати (поки не пізно) базу даних про зниклі та зникаючі села (можливо і в масштабах України) – адже це була б неоціненна спадщина для нащадків. І участь в такому почині – справа достойна.
Вміння авторки малювати допомогло в оформленні книги, як і не раз в житті ставало в пригоді: чи то проілюструвати якісь методичні матеріали, яких назбиралось немало (а деякі були й надруковані), чи зробити необхідні замальовки, чи допомогти дітям в підготовці до шкільного свята, чи розробити ескіз костюма, а найчастіше – зробити рисунок для вишивання. Бо ж вишивання – ще одне вподобання Галини Миколаївни, яке зігріває їй серце впродовж усього життя. Від нехитрих візерунків, запозичених із чужих вишивок і виконаних невмілими дитячими руками до майстерних авторських робіт, котрі стали частиною виставки майстрів Житомирщини у Верховній Раді «На рушниках – Полісся рідне моє» - такий творчий шлях жінки. Вишиває майстриня лише за власними ескізами. «Я маю занадто мало часу, щоб тратити його на бездумне копіювання чужих робіт», - говорить вона. Та й копія – не авторська робота щодо художньої цінності. Роботи Галини Миколаївни успішно представлялись на багатьох виставках: в Житомирі, в Новограді-Волинському, на фестивалі народної творчості в Ємільчині, на міжнародному фестивалі «Горлиця» на Рівненщині, в рідній школі. А виставка у Верховній Раді, що тривала післяріздвяний тиждень, стала «ювілейною» - двадцятою. З неї майстриня привезла цінний подарунок, вручений В. М. Литвином.
Роботи Галини Миколаївни згруповані у своєрідні розділи, котрі мають вишиті заголовки: «Українські символи у вишивці», «Український гороскоп» (мініатюри), «Слов’янський пантеон”, «Так ніхто не вітав…» (оригінальні вітальні листівки для конкретних людей), «Квіти на чорному тлі», «Дерево життя» (рушники за авторськими ескізами), «Полотняний світ». Роботи виконані не лише хрестиком, який став останнім часом таким розповсюдженим, а й з використанням багатьох інших технік. У творчих планах майстрині – створити галерею вишиваних портретів своїх предків, про яких вона зібрала чимало даних, а одну гілку прослідкувала аж до 5-го покоління. І хоч за щоденними клопотами вільного часу майже не лишається, жінка вірить, що зможе і надалі знаходити хвилини для втілення в життя все нових і нових творчих задумів. Аби лишень натхнення не покидало…
Матеріал підготувала
завідуюча РМЦНТ
Повторейко М.П.
