Протягом ХV-XVIст. у суспільстві сформувалася нова соціальна верства – козацтво, яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу.
Грунтом для формування козацтва стали існування великого масиву вільних земель, накопичених у попередній період досвід їхнього освоєння, природне прагнення людей до самозбереження, самостверження і самореалізації.
Перша писемна згадка про Запорізьку Січ з’являється 1551р., у польського історика Мартина Бєльського ( 1495-1575 рр.). У своїй ( Всесвітній хроніці) він повідомляє що у першій половині XVI ст. На Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами. Так виробилася й зміцніла думка, що козак єсть вільний чоловік, що він не повинен коритися якимсь властям, окрім своїх козачих начальників, не повинен платити податі або одбувати які повинности, окрім козацької служби.
На рубежі XVI-XVII ст. козацтво дедалі більше заявляє про себе, як про впливову силу не тільки у Речі Посполитій, а й на міжнародній арені, це свідчить їхнє залучення до боротьби за престол Молдавії, Росії та інших країн. Козацтво стало впливовим чинником міжнародного життя. Військо козаків не тільки захищало українські землі від турецько- татарської загрози, а й своїми походами суттєво ослаблювало Турецьку імперію та Кримське ханство.У критичні періоди внутрішня стабільність у Речі Посполитій, а іноді навіть безпека держави значною мірою залежала від позиції козацтва.
Водночас через недостатній політичний досвід, слабкість економічної бази, відсутність єдності та інші причини козацтво, ставши впливовою силою, не перетворилося на самостійну силу міжнародного життя: воно не вирішувало, а лише допо
... Читати далі »
