Таємниці прадавньої Деревлянії
Меню cайту





Пошук

Оголошення

Календар
«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Корисні сайти







Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вітаю Вас, Гість · RSS 10.12.2018, 20:47

Таємниці прадавньої Деревлянії

 

Ми живемо у мальовничому українському краї, багатому на старовинні самобутні традиції та культуру. Щедрість  природи в поєднанні з цікавими  пам’ятками  історії та культури робить наш край неповторним.  Будь-якої пори року він завжди гарний, гостинний.

Новоград-Волинський район займає західну частину Житомирської області і лежить у межах Поліської низовини, розташований по обох берегах річки Случ, другої за значенням і розмірами ріки Житомирщини, яка несе свої води з півдня на північ.

  Визначною пам’яткою району, яка має статус національного значення є комплекс археологічних пам'яток літописного міста Возвягель (Х-ХІІІст.), що залишилися нам у спадок від предків-деревлян. Він височить на правому березі річки Случі на північ від міста Новоград-Волинського. Витоки народження міста сягають у далеку глибину віків. Вперше згадується Звягель в Іпатіївському літописі у 1257-1258 роках, як місто Галицько-Волинського князівства. За версією літописця, Данило Галицький підкорюючи Возвягель, який сплачував данину монголо-татарським завойовникам, повністю спалив місто.

                                                                                                                     


                  Краєвид Городища




           Охоронний знак       «Світовид»




           Народне свято Купала  на городищі Возвягеля


     Від спаленого Возвягеля збереглися до нашого часу залишки двох городищ, неукріпленого селища-посаду, валів і ровів навколо городищ. Археологи виявили на городищах рештки спаленого житла та господарських будівель, оборонних стін, предметів побуту ХІІІІІ ст. До унікальних знахідок треба віднести скарб монетних гривень ХІІ ст., знайдений у кінці ХІХ ст., та скарб срібних прикрас, знайдений археологами у 1993 р. На протязі 2007-2008 років Інститутом археології НАНУ продовжено проведення науково-дослідних робіт  по археологічному вивченню старожитностей літописного Возвягеля. В межах розкопу 2008 року було виявлено декілька господарських споруд давньоруського часу, які можна датувати кінцем ХІІ – першою половиною ХІІІ ст. В заповненні споруд виявлено чисельні знахідки предметів побуту (гончарна кераміка), ремісничі знаряддя (ножі, голки великого розміру) та прикраси (скляні браслети, бронзові бляшки).      Навіть ці дві розкопки вказують на неоціненну значущість цієї давньої місцини та підтверджують потребу в подальшій ретельній дослідницькій роботі, так як таємниця Городища ще далеко не розкрита, і за думкою багатьох  відомих дослідників вік Городища починається від часів Трипільської культури.                                                                                                                         

                                                                                                                                                         




Обряд прадавньої історичної Тризни на городищі Возвягеля


    Цікавою для дослідження та вивчення є пам’ятка прадавнього археологічного комплексу ІХ-ХШст.  національного значення на  правому березі Случі в  селі Ходурки.

      Пам’ятка знаходиться в природному середовищі, на околиці села, в урочищі „Сербина гора”. Курганний могильник обкладений каменем, нараховує 12 курганів, займає площу 60х25 м, висота курганів 0,5 – 1,2 м. Під час рятівних розкопок виявлені трупопокладення в ямах головою на захід. Кургани розташовані на підвищенні, на якому ростуть сосни, кущі шипшини і рододендрону (азалія).

       Могильник є унікальним для території України, так як кургани із кам’яними обкладками насипу зустрічаються лише на теренах сучасних Литви, Польщі і Білорусі. На думку багатьох дослідників вони належать ятвягам давньоруських літописів. У даному випадку ми маємо справу із нащадками слов’янізованих ятвягів, переселених на територію сучасної України київськими князями у давньоруський час.

 

   




              Охоронний знак курганної групи

 


       Серед древніх литовських племен ( прусів, жмудів, куронів, жемгалів, летиголів, литвинів та ін. )  плем’я  ятвягів вирізнялося своєю войовничістю.

     Довгий час литовські племена жили кожне своїм життям, під проводом племінних князів. Релігією їх було язичество з впливовими жерцями. Країна була бідна: ліси, багнища не приваблювали сусідів. Час від часу вчиняли вони, головним чином ятвяги, грабіжницькі наскоки на сусідів, що викликало, звичайно, походи проти них. Перший відомий з письмових джерел похід проти ятвягів Володимира Великого датується 983 роком. Ходив проти ятвягів 1038 року і Ярослав Мудрий.

      Про ятвягів ми зустрічаємо багато письмових згадок у Галицько-Волинських літописах від 1205, 1237, 1245-1246, 1248, 1255-1256, 1258, 1271, 1272, 1279 років. Всі вони говорять про войовничий дух цього литовського племені.

     Курганна група виявлена експедицією ІА НАНУ під керівництвом Б.А.Звіздецького у 1988 році. Матеріали проведених рятівних розкопок 2-х курганів зберігаються у фондах ІА НАНУ.



 

Курганний могильник      


    Село Гульськ мальовничо розкинулося по обидві сторони ріки Случ в центральній частині Новоград-Волинського району  Житомирської області.

      З  прадавніми часами переплелося коріння історії села Гульська.  Експедиція АН УРСР у 1988 році виявила поселення на лівобережжі села  Гульська, датоване бронзовим віком. А в самому селі виявлено могутнє скіфське городище VІІ-ІХ ст н. е. і належало воно, можливо, гольте-скіфам.

        Загалом, державою охороняються п’ять об'єктів археологічної спадщини (різних за віком від VІІ ст.н.е.-ІХ ст.н.е.).

         Вперше згадується село „Гольсько” у 1150р як „древнейший волынский город”. У писемних джерелах ХІV ст. зустрічається назва - містечко Гульськ, розташоване на річці Случ Рогачівської волості. Згідно Інвентарю  містечок, які належали князю Олександру Острозькому, у 1620 році у с.Гольсько (Гульську) знаходились 38 дворів. 12 стрільців і 2 гайдуки  охороняли село.  Короткий опис  розповідає, що усі мешканці Гольсько мешкали біля „замку”. При появі ворогів зачинялися у Городищі і ставали захисниками.



          Охоронний знак пам’ятки археології Городища

                                                                                                                                                                                                                                                       

        З 1796 по 1823 рік Гульськ був волосним центром Новоград-Волинського повіту. Наприкінці ХVІІІ – в першій половині ХІХ ст. село знаходилось у володінні поміщиці княгині Людгарди Бенедиктівни Яблоновської. Її одноповерховий  будинок стояв на горі над річкою Случ. Ця гора одержала в народі назву – Панська гора (так її називають і тепер).                                                      

   


У 1846 році  с. Гульськ відвідав Т. Г. Шевченко, який тоді брав участь у експедиції за завданням археографічної комісії на Волині та Поділлі. У повісті „Варнак” Кобзар згадує „прекрасну річку Случ, де вона верстов за дев’ять угору від Новограда-Волинського... утворила  правильне коло...”. Для увіковічення цієї події в селі на Панській горі, над річкою Случ, встановлено пам’ятний знак.                                           

       Один із найцікавіших об’єктів „лінії Сталіна” - командний пункт у с. Гульськ на Панській Горі. Саме тут, по правому берегу Случі, проходила лінія Новоград-Волинського укріпрайону, яку було збудовано в 1931-1933 та 1938-1939 роках.

 

 

      Оборона  Новоград-Волинського укріпрайону  в селі Гульську - це одна з трагічних сторінок минулої війни. Про ці події нагадують 3 братські та 1 одиночна могила, де поховані 100 воїнів – захисників укріпрайону. Система підземних споруд у Гульську  і по сьогоднішній день є цікавим туристичним об’єктом.                                                                                                                                   

       Городниця мальовниче поліське селище Новоград-Волинського району Житомирської області розмістилося на берегах річки Случ в 40 кілометрах на захід від районного центру.

       Виходячи з того, що за 14 км вниз по течії р. Случ, в селі Лучиця було відкрито курганне поховання, яке ймовірно датується 5-6 ст. н. е., поряд з ним є поховання часів Київської Русі. Крім того, на околицях Городниці знаходили кам’яні знаряддя праці, тому можна стверджувати, що в цій місцевості існували поселення з найдавніших часів.

       Городниця розміщена на р.Случ, яка була природною границею між деревлянськими і волинськими племінними союзами.

      Викладач Волинської духовної семінарії М.І. Теодорович у своїй книзі «Історико-статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії» пише, що Городниця під назвою містечко згадується в акті 1685 року 8 листопада – у свідоцтві, виданому сусідами дворянину Олександру Вержбовському про те, що у його відсутність козацький полковник Макуха разом з полком своїм спустошив маєток його у м. Городниця, зібравши у ній великий провіант (Архів, ч. 3, т. 2, с. 120).

       Над Случчю, на великій горі, був колись замок; у 90-х роках 19 століття викопували фундамент і уламки карнизів. Говорили, що з вершини цього замку можна було бачити замок Габковських, який знаходився вниз по р. Случ за 25 верст (розвалини цього замку є й тепер).





                    Краєвиди Городницького парку

                    

        Церква імені святого Георгія Побідоносця була побудована в містечку Городниця в 1774 р. коштом прихожан, а в 1862 і 1881 роках поновлена. На даний час у Городниці на одній території  монастиря  діють дві чернечі грома­ди: чоловіча – на честь святого великомученика Георгія Побідоносця та жіноча - на честь ікони Божої Матері «Утамуй мої печалі».

    Храм на території православного Свято-Георгіївського ставропігіального монастиря  є пам’яткою архітектури ХV ст.             

На території Городниці збереглося багато пам'яток архітектури місцевого значення: костел святого Антонія, збудований на початку ХХ ст.., приміщення синагоги (кін ХІХ - поч. ХХ ст.) та ін..            

     Пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення - Городницький парк (1880-1890рр.) є заповідним об'єктом Городницького лісництва і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється законодавством як національне надбання.                         

       Ще  одним  об’єктом  природи, який віднесено до заказників загальнодержавного значення в Городницькому держлісгоспі є урочище „Модрина”, яке знамените насадженнями модрини європейської на площі 12,0 га за віком 130 і 170 років. „Модрина” є живим пам’ятником початку створення лісу штучним шляхом в умовах Полісся.

     Державою охороняються ботанічні заказники місцевого значення „Городницький” (1974 р.) та „Страусово перо” (2008 р.).

   


 Урочище „Модрина”

                                                        

Відділ культури Новоград-Волинської районної державної адміністрації© 2011-2018

e-mail:   rda-kultura@rambler.ru           тел.:   (04141)52276
Хостинг від uCoz